Таїнства Хрещення і Миропомазання                                                                                                                                                                                                                                                                     

 «Коли хто не родиться з води та Духа, не може увійти в царство Боже» 9 Йо. 3,5). Хрещення є наше друге народження - від матеріального буття до духовного життя. Цей перехід стається в двох моментах, Найперше, відрікаємося сатани і всіх діл його, значить відкидаємо все, що противне Богові. Відтак, прирікаю чи служити Христові, заявляємо, що ми готові уложити наше життя на основі Його євангелії – благовісти. У хрещенні перехід стає дійсністю. У хрещенні цей перехід стає дійсністю. Занурені у воді в ім’я Пресвятої Тройці, умираємо для світу гріха та виходимо з води новими людьми, повними Божої ласки і Божого життя (Рм. 6,3-4).Але людині не вистачає тальки народитися, щоб існувати і в житті боротися; їй треба життєдайних сил. При нашому другому народженні ці життєдайні сили – Це Святий Дух і Його дари,які одержуємо в таїнстві Миропомазання. Святи миром, що його патріарх освячує у Великий четвер, священик дає охрещеному «печать дару Святого Духа» (див. Еф.4,30), щоб новопросвіщений був повний духа і ціле життя служив у духовних подвигах перед Богом і для ближнього. Прадавня практика Христової Церкви, збережена у східних церквах, завершує таїнства хрещення і миропомазання уділенням таїнства Євхаристії, навіть немовлятам. У такий спосіб новоохрещений і миропомазаний включається в духовне життя євхаристійної громади – Церкви, єднаючись вповні з Ісусом Христом.

Пресвята Євхаристія                                                                                                                                                                                                                                                                                                     

 Наша душа живе Божою благодаттю.  Як видиму таїнственну піддержку для того життя лишив нам Христос божественну поживу -  Його Тіло і  Кров під видами хліба й вина. Це Пресвята Євхаристія. Христос установив це таїнство на останній, Тайній вечері, словами: « Це Моє Тіло, що за вас дається… Ця чаша - новий завіт у Моїй Крові, що за вас проливається».  І додав: « Чиніть це на Мій спомин».(Лк.22,19-20). Тим, хто таке чинитиме, Ісус обіцяв: «Хто їсть Моє Тіло і п’є Мою Кров, має життя вічне, і Я воскрешу його в останній день».(Йо.6,54).  Цю божественну поживу одержуємо на святій Літургії у святому причастю. Пресвята Євхаристія,  це осередок нашого духовно життя і життя Церкви; це знак нашої злуки з Богом.

Таїнство Покаяння

Таїнство Покаяння – це великий вияв Божої любові й милосердя до нас – грішних. Бо коли ми, обмиті зі своїх гріхів у Хрещенні та обдаровані Божою благодаттю, знову чинимо зі злоби чи немочі гріх, Господь не відкидає нас і не відвертається, а очікує від нас покаяння. Він прощає нас, якщо ми каємося і сповідуємо свої гріхи (див. Лк. 15, 12-32).Церква уділяє святе таїнство Покаяння, здійснюючи слова Господа до апостолів: «Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються» (Йо. 20, 22-23). Якщо б не було священика, можемо збудити в собі почування глибокого душевного болю та постанову не губити Божої благодаті і при найближчій нагоді висповідати свої гріхи перед духовним отцем.  А в наглім смертельнім випадку треба пережити в серці глибокий жаль за свої провини і переблагати Бога, віддаючи себе вповні в Його руки, бо Він – наш люблячий і милосердний Отець.

Приготування до сповіді

Що треба зробити, щоб наша сповідь була добра?

1) зробити іспит совісти;

2) збудити в собі жаль за гріхи;

3) постановити поправитися;

4) визнати гріхи перед священиком у сповіді;

5) відбути покуту, яку дає сповідник.

Як робимо іспит совісти?                                                                                                                                                                                               

У молитві до Святого Духа «Царю Небесний…» просимо за добре проведення іспиту совісти і за ласку доброї сповіді.Опісля пригадуємо собі: коли ми відбули останню важну сповідь, чи не забули якого гріха і чи відбули задану покуту. Потім переходимо по черзі Заповіді Божі і церковні та різні роди гріхів, і застановляємося, чи ми не провинилися проти котроїсь заповіді словом, ділом, думкою, або залишенням доброго діла. При тяжких гріхах треба пригадати собі їх число, а якщо це неможливе, тоді бодай приблизно, як часто на тиждень, на місяць, на рік ми їх допускалися. До того ж треба собі пригадати обставини, час, місце, ціль, а також особи й середовище, серед якого ми гріх учинили, бо бувають такі обставини, що зміняють рід гріха, або з легкого роблять гріх тяжкий. Коли ми пригадали собі всі гріхи, тоді збуджуємо в душі щирий жаль за них і постанову поправи, а відтак можемо вже приступити до сповіді.

Чи іспит совісти робимо тільки перед сповіддю?                                                                                                              

 Добрий християнин робить іспит совісти щовечора, поки піде на спочинок, бо кожної хвилини треба бути готовим на смерть. Такий вечірній іспит совісти показує нам правдивий образ нашої душі і справжню нашу вартість перед Богом.                                                                                                                                                

Що значить жалувати за гріхи?

Жалувати за гріхи значить збудити в душі біль (не тільки казати словами), що ми Бога зневажили, і відчути обридження до своїх гріхів. Досконалий жаль походить з любови до Бога, що Його ми зневажали, і до Ісуса Христа, якого своїм гріхом ми розпинаємо, як каже се. Павло. Жаль, однак, є недосконалий, коли жаліємо тільки тому, що ми через гріх втратили небо, а заслужили собі на пекло.

Чи сповідь є важна, якщо ми навмисна затаїли тяжкий гріх?                                                                                                  

Така сповідь є неважна, і через неї допускаємося нового, дуже тяжкого гріха: святотатства. Що робимо, коли ми забули визнати тяжкий гріх на сповіді? У такім випадку сповідь є важна, і ми не маємо обов’язку її другий раз повторяти. Вистачає, як ми той гріх визнаємо на нашій наступній сповіді.                                                                                                                                                                                                                              

Що робимо, коли ми забули визнати тяжкий гріх на сповіді?                                                                                                     

 У такім випадку сповідь є важна, і ми не маємо обов’язку її другий раз повторяти. Вистачає, як ми той гріх визнаємо на нашій наступній сповіді.                                                                                                                                     

 Як часто сповідатися?                                                                                                                                                           

Маємо обов’язок принайменше раз на рік визнати на сповіді тяжкі гріхи; як також бодай раз на рік, коло Великодня, чи то в годині смерти, прийняти святе причастя. Але Церква заохочує нас частіше сповідатися, навіть і з менших провин, та й часто - навіть щоденно -  причащатися.                                                                                                                                                                                                       

Чи маємо обов'язок сповідатися щоразу коли приступаємо до святого причастя?                                                     

 Не маємо обовязку сповідатися перед кожним причастям, хіба що ми допустилися тажкого гріха.                 

 Взірець доброї сповіді                                                                                                                                                        

 Молитва до Святого Духа                                                                                                                                                                               

Царю небесний, Утішителю, Душе істини, що всюди єси і все наповняєш, скарбе дібр  життя подателю, прийди, і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, благий, душі наші.                                                         

Молитви перед іспитом совісти                                                                                                                                         

Вселаскавий і преблагий Господи! Ти не хочеш смерти грішника, але хочеш, щоб він навернувся до тебе і жив. Ти завжди готовий простити грішникові і прийняти його розкаяного до своєї ласки. І я, грішний (грішна), хочу відкрити перед тобою своє серце.Як блудний син, обтяжений всякими гріхами, приходжу покірно і з повним жалем до найліпшого Отця, і прошу:“Отче, милостивий будь мені, грішному (грішній). Я згрішив, Господи, перед тобою, і не гідний (гідна) зватися сином твоїм (дочкою твоєю). Согрішив (согрішила) я, Господи, прийми мене, що каюся”.Подай мені, Господи, свою ласку, просвіти мій розум, щоб я бачив (бачила) мої гріхи; розбуди в серці правдивий жаль і допоможи мені щиро висповідатися.Духу Святий, пошли мені благодать з висот і просвіти мій розум, щоб я всі мої гріхи спізнав (спізнала). Поруш моє серце, щоб я щиро жалував (жалувала) за них і укріпи мою волю, щоб я своє життя направив (направила) і одиноко тобі, Богу небесному, служив (служила). Пресвятая Богородице, змилосердися надо мною і випроси мені правдиве розкаяння.                                                                                             

 Іспит совісти                                                                                                                                                                           

Пригадую собі, коли я останній раз сповідався (сповідалася) і чи не затаїв (затаїла) якогось гріха. Котрий гріх затаїв і скільки разів? При кожнім тяжкім грісі пригадую собі, скільки разів я допустився його.                                                                                                                                                                                                    

1-ша божа заповідь: Нехай не буде в тебе інших Богів, окрім мене                                                                                     

Чи заперечував правди віри і  викликав сумнів в іншим? Стидався відверто визнавати свою віру? Мовчав, коли хтось говорив проти Церкви і віри? Занедбував молитви? Як поводився під час богослуження? Належав до атеїстичних організацій?                                                                                                                          

2-га божа заповідь: Не взивай намарне імені Господа, Бога твого                                                                                                              

Чи вимовляв без пошани ім’я Бога або святих? Кляв? Насміхався з релігійних обрядів? Вживав святих слів до жартів? Присягав криво? Не шанував, нищив священні, церковні речі?                                                                             

3-тя божа заповідь: Пам’ятай день святий святкувати                                                                                                          

Чи опускав Службу Божу в неділі і свята? Як часто? Працював тяжко в неділі або свята без конечної потреби? Занедбував глибше пізнання правд християнської віри?                                                                               

4-та божа заповідь: Шануй батька твого і матір твою                                                                                                                                    

Чи зневажав своїх батьків, родичів, учителів та настоятелів, смутив їх, був їм неслухняний, невдячний? Бажав їм злого, говорив зле про них, чинив їм кривду, не шанував їх?                                                                                                                                 

 5-та божа заповідь: Не вбивай                                                                                                                                        

Чи заподіяв комусь шкоду в здоров’ї, брав участь у бійці, розбуджував ненависть, бажав комусь зла, проклинав, був мстивий? Чи спокушав когось, намовляв до гріха? Уживав наркотики або давав їх комусь? Вкоїла аборт або причинився до нього?                                                                                                                 

 6-та і 9-та божі заповіді: Не чужолож; Не пожадай жінки ближнього твого                                                                      

Чи любувався в нечистих думках, оглядав непристойні малюнки, фото, відео? Говорив сороміцькі слова? Чи при дітях? Учинив безстидні діла, сам чи з кимось, і як часто? Чи не застерігався від народження дітей в неприродній спосіб (контрацептиви, незавершений статевий акт, тощо)? Приставав з безсоромними людьми? Читав неморальні книжки? Розбив комусь подружжя? Був у домі розпусти? Занедбував сповнювання своїх подружніх обов’язків?

7-ма і 10-та божі заповіді: Не кради; Не пожадай нічого, що є власністю твого ближнього

Чи вкрав щось? Ошукав когось? Робив легкодушно борги, витрачав гроші на непотрібні речі? Заздрив комусь? Скривдив когось? Чи направив заподіяну шкоду, віддав позичену або знайдену річ, гроші? Вчинив якусь несправедливість?

 8-ма божа заповідь: Не свідчи ложно на ближнього

Чи говорив неправду, виявляв без потреби чужі хиби? Пліткував? Осуджував несправедливо? Обмовляв, брав участь у сплетні? Виявив чужу тайну, образив кого?

Церковні заповіді

Чи дотримувався посту? Опускав молитву? Пропустив великодню сповідь або Святе Причастя? Брав участь у гучних забавах у часі посту? Читав злі і пусті книжки, часописи; давав їх іншим читати?

Головні гріхи

Чи був гордий, захланний? Принижував інших? Радів з чиєїсь шкоди або нещастя? Був п’яний? Був лінивий? Гнівався?

Жаль і постанова поправитися

Господи, Ісусе Христе, Спасителю мій! Прости мені мої гріхи, У своїй безконечній доброті ти сказав, що не хочеш смерти грішника, але чекаєш, щоб він навернувся і жив. Ти, Милосердний, не хочеш моєї загибелі і кожним словом своєї божественної науки кличеш мене до спасення. Прийми ж моє щире каяття, бо з цілого серця жалую за свої гріхи і гиджуся ними. Боже, милостивий будь мені, грішному (грішній).Боже, очисти мої гріхи і помилуй мене. Без числа нагрішив (нагрішила) я, Господи, прости мені.

Сповідь

Роблю знак хреста і вітаю отця сповідника словами: Слава Ісусу Христу!

Останній раз сповідався(сповідалася) (тут кажу коли).Зневажив (зневажила)Бога такими гріхами... Вичисляю гріхи, так як я їх собі пригадав (пригадала) в іспиті совісти.Відтак кажу:

Жалую з цілого серця, що, я своїми гріхами зневажив (зневажила) Бога.

Священик подає мені науку і завдає покуту. Відтак подає мені розрішення, а я, хрестячись, молюся:

Боже, милостивий будь мені, грішному (грішній). Боже, очисти мої гріхи і помилуй мене. Без числа нагрішив (нагрішила) я. Господи, прости мені.

Коли священик уже дав розрішення, роблю знак хреста і, дякуючи, відходжу та відбуваю покуту.

Таїнство Єлеопомазання         

«Страждає хто між вами? Хай молиться. Радіє хто? Хай псалми співає. Нездужає хто між вами? Хай прикличе пресвітерів церковних і хай вони моляться над ним, помазавши його єлеєм в ім’я Господнє. Молитва віри спасе недужого, і Господь його підійме; і як він учинив гріхи, вони йому простяться. Сповідайте, отже, один одному гріхи ваші і моліться один за одного, щоб вам видужати. Ревна молитва праведника має велику силу» (Як. 5,13-16).Перебуваючи серед людей за свого земського життя, Ісус зціляв-оздоровляв хворих, немічних, недужих. Сьогодні Церква продовжує зціляючу дію Спасителя, коли помазує віруючих-хворих оливою у святій тайні єлеопомазання. Очевидно, не кожна людина, що одержує це таїнство, зціляється фізично, бо остаточною ціллю людського життя не є здоров’я, але спасення. Та Святий Дух словами апостола Якова нас запевняє, що людина стрічає Господа у цім таїнстві і, найважніше, одержує внутрішнє–душевне зцілення від гріхів, свідомих і несвідомих, з цілого життя. В єлеопомазанні священик помазує хрестообразно частини тіла, бо Христос опікується цілою нашою істотою. За словами апостола, наше тіло – це «храм Святого Духа» (1 Кр. 6,19).Читання апостола і Євангелія в цьому чині є важливим засобом для скріплення сил недужого, бо слово Боже – це слово спасення. Тайна ця не є тільки для тих, що стоять на порозі смерти. Єлеопомазання є для всіх, що потребують Божого благословення в поважній недузі і бажають повороту до здоров’я – душі і тіла.

Таїнство Подружжя

У таїнстві вінчання Церква проголошує покликання подругів «царювати з Христом». Молодята, немов князі в день коронації, одержують найкраще земське спадкоємство від свого найлюбішого Отця, небесного царя. Цей дарунок, це друга людина – супутник (супутниця) в цій життєвій мандрівці.

Молодята стають владиками домашньої Церкви. Домашній стіл повинен стати святою трапезою; покуття з іконами, принесеними з церкви після вінчання для благословення, має нагадувати їм іконостас, а подружнє ложе повинно бути їхнім «святеє святих».

Вінки нагадують їм також про нагороду, що її одержують мученики за самопожертву. У християнському подружжі чоловік і жінка служать одне одному і своєму потомству в послусі Христовому (див. Еф. 5,21).

На початку чину вінчання священик питається молодят про їх подружню згоду – їх «тверду думку взяти собі за жінку/мужа ту/того, що бачать перед собою». Ця «тверда думка» – це вислів таїнства подружжя, яку доповнюють урочистим обігом, коли молодята заявляють, що не залишать одне одного аж до смерти. Пресвята Тройця і всі святі є основою подружнього життя, тому чоловік і жінка знаходять силу себе взаємно любити, шанувати і долати різні труднощі. Звінчані славою і честю Христовою (цебто, його хрестом), вони одержують надприродну силу, якої хрест є джерелом.

Символом подружньої єдности є обряди спільної чаші, в’язання рук молодят (вишитим рушником) та потрійного обходу довкруги тетраподу. Це старовинні звичаї, спільні цілому візантійському сходові і потверджені в нашій традиції у Требнику, що його видав митрополит Андрей Шептицький у 1925 році.

Таїнство Священства

Ісус Христос прийшов до нас з трьома великими властями від свого Отця: «Дана мені всяка влада на небі і на землі» (Мт. 28,19), щоб божий люд провадити, його навчати і освячувати. Ці власті передав Спаситель окремим служителям, які їх сповняють у Христовім імені. Першими були апостоли, а потім окремим чином, через рукоположення, ці власті вони передали своїм наслідникам, єпископам. У власті освячувати вірних, що відбувається через сім святих таїнств, найбільшою є власть відпускати гріхи («Кому відпустите гріхи, відпустяться» Йо. 20,23) і приносити жертву, якою є сам Христос, що на останній вечері і на Голготі віддав себе за гріхи світу. Сповняючи ці та інші служби, єпископи потребують помічників, їх встановила Церква в нашім українськім обряді чотири: читець, півень, піддиякон і диякон. Вони є рівночасно степенями, які ведуть до священства, якого повнота є в особі єпископа. Безпосереднім степенем до священства є дияконат, а єпископський сан, це повнота священства.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                               

Читець і півець – це чини для служіння при різних богослуженнях: приготовляти все потрібне до богослужб, бути свічконосцями, співати і провадити церковний спів, читати псалми (катизми) та сповняти інші функції в божім домі. Архиєрей ставить у чин читця і півця постриженням його волосся і молитвою: «Господи Боже вседержителю, прийми раба твого (ім’я) і освяти його, і сподоби його з усякою премудрістю і розумом творити повчання і читання божественних твоїх словес, зберігаючи його в непорочному житті». Архиєрей вручає поставленому книгу Апостола і свічку. (Популярно звані в нас «дяки», коли знають літургійний спів і устав богослужень, одержують постриження на читців-півців).                                                                                                                                                                                                  

Піддиякон – це чин, у якому посвячений дбає про Божий храм, престол, його чистоту, і приготовляє все потрібне до євхаристійної жертви та служить архиєреєві і священикові під час богослужень, згідно з літургічними приписами. Цей чин архиєрей уділює рукоположенням і молитвою: «Сам, Владико, збережи його в усьому бездоганним і дай йому любити красоту дому Твого і стояти першим перед дверми святої церкви Твоєї, запалювати світильник оселі слави твоєї». Піддиякон отримує від святителя посудину для миття рук і орар, який надіває хрестовидно через рамена. Чин поставлення на читця, півця і піддиякона відбувається перед Літургією.                                                                                            

    Диякон – це чин, яким рукоположений ще не завершує таїнства Євхаристії, але біля нього служить як помічник архиєрея чи священика. Диякон поставляється в часі Літургії по освяченню і благословенню архиєрея – « І нехай будуть милості...»Архиєрей перед престолом кладе руку на голову піддиякона і каже молитву «Божественна благодать, що завжди недужих оздоровлює і те, що їм недостає, доповнює, поставляє благоговійного піддиякона (ім’я) в дияконство». Потім святитель вручає дияконові знаки його служби: орар на одне рам’я, кадильницю і рипіду. Люди при вручуванню тих знаків співають слова «Аксіос», що значить: він гідний, достойний.                                                                                                                                                                         

  Священик – це особа, що рукоположенням назначується окремим знам’ям «печаттю», якою «уподібнюється до Христа–Священика і може діяти в особі Христа як Глави» (II Ватиканський собор: Про священство, ч. 2), як співробітник єпископа. Поставляється він торжественно в часі Літургії по великім вході. У чині рукоположення  архиєрей молить Бога за новопоставленого пресвітера, щоб він був «достойним стати без гріха перед святим Твоїм жертівником, проповідувати Євангеліє Твого царства, освячувати слово Твоєї істини, приносити Тобі дари і жертви духовні і обновляти людей Твоїх купіллю відродження». Новоєрей одержує від архиєрея священичі ризи і служебник.                                                                                                                                   

Єпископ –це наслідник апостолів і член апостольського собору для пастирського правління Церквою, найвища власть у Церкві в злуці з наслідником св. Петра. Рукоположення (хіротонія) відбувається при участі трьох єпископів, у день якогось празника, при участі народу. Хіротонія стається через положення рук і молитви. «Покажи його архиєрейство безгрішним – молить Церква устами святителя – і, прикрасивши його всякою чеснотою, представ його святим, щоб він був достойним просити від Тебе все, що для спасення народу, і щоб ти вислухав його». Єпископ одержує саккос, омофор, панагію, митру і хрест- знаки його власти пастиря в Церкві.